Скіфська Пектораль — найцінніша знахідка ХХ ст. Аналогів немає в світі

«Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось подібне», — писав у своїй книзі «Товста могила» археолог Борис Мозолевський. 21 червня 1971 року, о 14:30, у гробниці царя скіфів знайшов золоту пектораль – нагрудну прикрасу. Розкопав 8,5-метровий курган Товста могила біля міста Покров (колишній Орджокінідзе. – Gazeta.ua) Дніпропетровської області.

Сьогодні, пектораль з Товстої могили називають найціннішою знахідкою ХХ ст. Це нагрудна прикраса, яку носили знатні скіфи. Її вага — 1150 гр, діаметр — 30,6 см, виконана із золота 958-ї проби. Розповідає Gazeta.ua

Курган Товста могила має 60 м у діаметрі. Розташований на території Орджонікідзевського гірничорудного комбінату, де добувають марганець. Курган мають зрити та на його місці відкрити кар’єр. Директор підприємства Григорій Середа вирішує спершу дослідити його. Керувати експедицією запрошує позаштатного співробітника Інституту археології Бориса Мозолевського.

«Два тижні підряд я прокидався о 5:30 і по 16 годин щоденно, без відпочинку і вихідних, до болю в очах вдивлявся в землю, намагаючись прочитати кожну її грудку, чистив і заміряв, знову все кидав і бігав від скрепера до скрепера, хапався за лопату, креслив і описував», — пише Борис Миколайович у своїй книзі.

Мозолевському у розкопках допомагають гірники з комбінату. Директор підприємства постійно приїжджає та стежить за роботою. Шахтарі спершу прокопують центральну частину кургану. Знімають 9 м ґрунту, та закопуються на 5 м у глибину. Натикаються на поховальну камеру царя.

«Спершу виявили центральну камеру царя. Розміром 4,5 метри. Вона виявилась пограбованою ще в давнину. Але все одно там були залишки панцерника і золоті вироби», — розповідає археолог Марина Стрельник, завідувач відділу найдавнішої історії Національного історичного музею України.

 

 

Техніка, яка розривала курган зі східного боку, починає провалюватись під землю.

«Насип на східній половині кургану раптом почав провалюватися під механізмами. Що провалювалося і над чим провалювалося, зрозуміти важко. Надворі ж була вже ніч. Коли через кілька днів ми вийшли на стародавню поверхню, з’ясувалося, що насип просідав над 5-ма невеликими могилами, заповнюючи в них порожнини, які збереглися до цього часу», — нотує у щоденнику Борис Мозолевський.

З цього боку археологи розкопують гробницю царівни та дитини. До них грабіжники не добрались. В середині знаходять приблизно 600 золотих виробів. Серед них перстні, гривну (нагрудна прикраса. — Gazeta.ua), застібки та кубки. Поруч поховання воїна, конюха та служниці.

Пектораль знаходять в дромосі — це прохід до головної камери поховання від царя до цариці. Його від часу засипало землею, певно це і врятувало її від грабіжників. Поруч меч і нагайка.

«Шахтарі, по обіді перекріпивши дромос у слабких місцях, уже лаштувалися додому. Ми, археологи, вирішили ще трохи попрацювати. Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу і, згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче дряпнуло. У серці солодко тенькнуло. Обережно відгорнувши чамур, я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками». – описує перші секунди знахідки Борис Мозолевський. -«На хвилю я заціпенів, потім тихо, щоб не зчиняти в могилі галасу, покликав Черненка (Євген Черненко – професор Інституту археології, який наглядав за роботами. Відомий дослідник скіфів. – Gazeta.ua). З 2-х боків ми швидко розгребли глину, і Євген перший промовив те слово, що небавом стало найпопулярнішим у пресі: пектораль. Пальці я, виявляється, подряпав об гострий козячий ріг. Уже було видно, що річ заповнюють скульптурні зображення, проте роздивитись деталі заважала глина, а піднімати витвір до того, як буде розчищене все дно могили, не дозволяла методика досліджень».

Знайдена пектораль має 3 яруси зображень. З’єднані між собою скрученими ланцюжками золотих порожніх трубочок. На кінцях — литі голови левів, що тримають у пащах кільця для шнурка. На нижньому ярусі зображені сцени двобою фантастичних тварин.

«Це так звані сцени шматування. Ті, які були дуже популярні в скіфському мистецтві. Вони отримали назву — звіриний стиль. Тобто зображення тварин та міфічних тварин у характерних позах. У центрі композиції 3 сцени боротьби коня з 2-ма грифонами, що напали на нього. Далі за ними — поєдинок дикого кабана та оленя з леопардом і левом, за якими зображено гонитву собаки за зайцем», — розповідає Марина Стрельник.

«Середній ярус пекторалі — це рослинний орнамент. Єдиної думки немає. Одні кажуть, що тут знаходиться зашифрований рецепт старого цілющого бальзаму з коренів і квітів. Інші — що це просто зображено рослинний світ, який був навколо скіфів».

Третій ярус — це зображення скіфів за роботою.

«Тут ми можемо побачити як скіф доїть вівцю, чи 2-х скіфів, які тримають сорочку з овечої шкіри. Також коней, корів — тих тварин, який розводили скіфи. Всі ці сцени і символіка пекторалі мала зобразити всі міфологічні уявлення про світ і землю, і царя», — пояснює археолог.

За одними даними її виготовили в Греції на замовлення скіфського царя. Інша версія — це робота місцевих умільців.

Скіфи жили в III-IV ст. до н. е. на території сучасного півдня України. Групу курганів біля Покрову зараховують до місця поховань царських осіб. Їх в околиці є 23, писав Борис Мозолевський. Скіфи царські були особливим племенем, так як саме вони керували всім людом Причорномор’я. Територіально жили у низовинах Дніпра і вели кочовий спосіб життя. Фактично це була перша держава на теренах України.

«Золото того часу було ознакою влади і добробуту. Чим його було більше — тим краще. Пектораль носив цар на шиї, поверх одягу», — додає Марина Олександрівна. — Це ритуальна річ. Скіфи полюбляли носити одяг червоного і синього кольорів. На них дуже красиво виглядали золоті пластини. І царський одяг — він був всипаний золотими бляшками і пластинами. Пектораль вдало доповнювала весь образ володаря».

Борис Мозолевський знахідку везе до Києва. За неї отримує роботу молодшого співробітника в Інституті археології з окладом у 400 руб. у місяць. Дають 3-кімнатну квартиру в Києві та можливість далі розкопувати кургани. Їх він встигне розкрити ще 9. З 1980 року очолює сектор скіфської археології Інституту. Вмирає у 1993 році у Києві, похований на Байковому кладовищі.

Зараз оригінал зберігається у філії Національного музею історії України «Музей коштовностей», що у Києво-Печерській лаврі. Відкритий для відвідувачів з 10:00 до 16:45. Вихідні дні — понеділок та остання п’ятниця кожного місяця. Вартість квитків: повний — 30 грн, пільговий — 15 грн, сімейний — 54 грн.

Автор: Андрій Жигайло, Ельдар Сарахман

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: